Ворожість до школи. Це пов'язано, як правило, з тим, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини.

 Ігрові інтереси. Виявлено, що обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, котрими захоплюються їхні однолітки середніх здібностей. Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції.

 Конформність. Обдаровані діти, відкидаючи стандартні вимоги, не схильні, таким чином, до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть врозріз з їх інтересами або здаються безглуздими.

 Занурення у філософські проблеми. Обдаровані діти задумуються над філософськими проблемами більше, ніж звичайні діти.

 Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто бажають спілкуватися і гратися з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, тому що вони поступаються останнім у фізичному розвитку.

 У свою чергу список цих проблем був доповнений Уітмором:

  Прагнення до досконалості (перфекціонізм). Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості, що виявляється досить рано.

  Відчуття незадоволеності. Вони критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені, звідси — відчуття власної неадекватності і низька самооцінка.

  Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять перед собою завищені цілі і не маючи можливості досягти їх, починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості приводить до високих досягнень.

  Надчутливість. Обдарована дитина більш уразлива, вона часто сприймає слова або невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається гіперак-тивною і такою, що відволікається, оскільки постійно реагує на різного роду подразники і стимули.

  Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до пізнання обдаровані діти часто монополізують увагу дорослих, котрі знаходяться поруч.

  Нетерпимість. Обдаровані діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять нижче їх в інтелектуальному розвитку. Вони можуть відштовхувати оточуючих своїми зауваженнями.

  Виходячи з цього, і має здійснюватися робота психолога. Д. В. Ушаков вважає, що слід виділити роботу психолога в залежності від того, де навчається дитина. При цьому автор підкреслює, що психологи і педагоги виділяють такі напрямки:

 1. Контроль за нервово-фізичним навантаженням школяра, що створюються діяльністю і вимогами педагогів і батьків. Обдаровані діти часто зовні досить стійкі до перевантажень, і дорослим не просто перебороти спокусу вкласти в дитину якнайбільше інформації, навичок тощо. Тим часом перевантаження для неї так само небезпечні, як і для звичайного школяра.

 2.   Консультативна і просвітницька робота з дорослими, що має множинні завдання:

•  по-перше, дуже важливо стежити за тим, щоб дорослі не «експлу­атували» здібності дитини на шкоду іншим її інтересам і віковим потребам;

•  по-друге, необхідно орієнтувати дорослих на цілісний розвиток дитини, утому числі тих сторін її психіки, її «Я», у яких вона не проявляє себе яскраво;
•  по-третє, консультативна допомога спрямована на вироблення педагогами і батьками стилю ефективного спілкування з обдарованою дитиною, адекватної оцінки її вчинків, розуміння її поведінкових проявів.

 3.   Методична допомога педагогам у підготовці і реалізації індивідуальної програми навчання обдарованої дитини.

 У роботі із самим обдарованим школярем можуть бути виділені наступні задачі:

  Консультативна, тренінгова робота з дитиною або підлітком, спрямована на розвиток самосвідомості, широкого і глибокого розуміння своїх здібностей і можливостей.. Слід підкреслити важливість формування в обдарованого школяра ціннісного ставлення до себе і своєму таланту, розуміння його соціального й особистісного ціннісного змісту.

  Навчання соціально-психологічним навичкам і умінням вста­новлення і підтримки відносин з навколишніми, розуміння своїх почуттів і переживань у спілкуванні, конструктивного вирішення конфліктів. Тому що обдаровані діти частіше, ніж інші діти, відчувають труднощі такого роду.

 Основні напрямки в роботі психолога

 Робота з батьками: 1. Просвітницька, консультативна робота з прийняття дорослими обдарованості дитини, особливостей її поводження, світорозуміння, інтересів і схильностей. Вже саме розуміння дорослим особливостей школяра часто дозволять зняти низку проблем. Наприклад, поведінкова дезадаптація обдарованого школяра у формі невгамовності, непосидючості, розгальмування — на­слідок його інтелектуального, пізнавального або якогось іншого «недовантаження». Давши дитині достатню кількість матеріалу для переробки, педагог зніме цю проблему.

•  Консультативна, методична робота, спрямована на створення для певної дитини задовольняючі її інтереси освітнього середовища.
•  Консультативна, методична робота з дорослими, спрямована на організацію соціального життя обдарованої дитини, уявлень про світ, що лежить за межами його власних пізнавальних чи інших інтересів.
•  Спеціальна психологічна робота із самою дитиною, що має різні психологічні труднощів. Часто не обійтися без глибокої психотерапевтичної, психокорекційної роботи, спрямованої на вирішення внутрішніх психологічних конфліктів, зняття тривожності, страхів, агресивних психологічних захистів.
•  Соціально-психологічне навчання дитини, що спрямоване на розширення наявних у її розпорядженні репертуару поведінкових реакцій, корекцію сформованих форм поводження, усвідомлення дитиною своєї позиції в спілкуванні.
•  Обдарованість дитини як проблема оточуючих її дорослих торкається шкільного психолога насамперед з погляду педагога, труднощів, що виникають у її у взаєминах і в навчанні обдарованого школяра.

 Психологи і педагоги виділили три найбільш розповсюджені в шкільній практиці причини:

1.   перша пов'язана з психологічною неготовністю вчителя прийняти факт обдарованості даного школяра;
2.   друга є наслідком відсутності в педагога відповідних професійних засобів;
3.   третя припускає експлуатацію обдарованості учня для підняття престижу школи або як символічну компенсацію власних невдач і проблем.

У цілому Д. В. Ушаков виділив наступні напрямки роботи психолога в масовій школі з обдарованими учнями:

  Проведення психологічної діагностики.

 Психолого-педагогічна освіта педагогів і батьків, що має своєю метою розширення їхніх уявлень про природу і прояв обдарованості, особливості навчання і виховання обдарованих дітей тощо.

 Створення в школі соціально-психологічних умов для прояву і розвитку обдарованості школярів.

 Надання психологічної допомоги дітям і педагогам у вирішенні виникаючих у них проблем.

 Формування в шкільному співтоваристві певної психологічної установки у відношенні обдарованості: обдарованість — це унікальний цілісний стан особистості дитини, це велика індивідуальна і соціальна цінність, вона має потребу у виявленні і підтримці, але не повинна використовуватися як засіб забезпечення престижу школи.

Напрямки психологічної діяльності з обдарованою дитиною в спеціалізованій школі представлені у такий спосіб:

  Допомога школярам у соціально-психологічній адаптації. ДО за­вдань психолога має входити робота, спрямована на розширення соціального досвіду школярів, усвідомлення особливостей різних форм соціальних контактів, розширення репертуару їхнього со­ціального поводження.

 Організація в школі психологічного середовища, що підтримує і розвиває ідею унікальності кожного школяра, цінності і значимості його здібностей і можливостей. Саме таке психологічне оточення на противагу конкуренції, самоствердженню за рахунок інших, дозволяє максимально розкрити потенціал кожного учня.

 Організація спеціальних умов для всебічного, цілісного психо­логічного розвитку школярів.

•  Надання школярам методичної, технологічної допомоги в розвитку різних психологічних особливостей і властивостей, удосконалюванні своїх здібностей. Психолог повинен надавати допомогу у виробленні навичок саморозвитку, самовдосконалення, самовиховання.
•    Психопрофілактична робота. Психологу важливо не допускати значного інтелектуального, інформаційного, фізіологічного перевантаження школярів.

У роботі з педагогами й адміністрацією необхідно:

1.  Надавати психологічну професійну й особистісну підтримку педа­гогам у формуванні стійкої самооцінки, виробленні професійної позиції.
2.    Надавати педагогічному колективу школи методичну допомогу в побудові психологічно адекватних програм навчання, виховання і розвитку обдарованих дітей на різних етапах навчання. Шкільний психолог може виступати як експерт в оцінці використовуваних педагогом програм (їх змістовного і методичного аспектів) з погляду їхньої відповідності віковим та індивідуальним особливостям школярів.
3.    Формувати в освітній установі певний соціально-психологічний клімат, побудований на взаємній повазі, співробітництві педагогічного й учнівського колективу, ціннісному відношенні обдарованості одних  і співробітництві інших, творчому, новаторському підході до навчально-виховного процесу.