Вчителям, батькам,
учням
Категорії розділу
Документація [3]
Сценарії свят [36]
Батькам [19]
Учням [7]
Класному керівнику [31]
Вчителю [35]
Крилаті вислови [22]
Різне [33]
Притчі [10]
Всезнайка [34]
Вітання з святом [8]
Вхід на сайт
Гість

Повідомлення:

Група:
Гості
Час:08:32

Гість, ми раді вас бачити.
Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь!
Логін:
Пароль:
Переклад сайту
Выбрать язык / Choose language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
...
Пошук
Готуємось до ЗНО
Наша кнопка
 Вчителям, батькам, учням… .

Код кнопки:

Сайт на карті
Locations of visitors to this page
Цей день в історії
Міні чат
Енциклопедії
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Опитування

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Субота, 23.09.2017, 08:32
Головна » Статті » Вчителю

Шкільний підручник математики: вчора, сьогодні, завтра

Колягин Ю. М.

Повторюю, вчитель і підручник — той, хто вчить, і те, чим він вчить, — і є все; їх виробити, створити чи витягти з-під закриваючого сміття непотрібних установ, слів, регламентів — і є то, після чого для організуючою сили нічого робити.

Більше 300 років тому, в 1703 року з'явилася "Арифметика" Леонтія ПилиповичаМагницкого (1669—1739) — викладача створеної за вказівкою Петра I "Школи математичних інавигацких наук". Тут, крім відомостей з математики, містилися початку алгебри, геометрії і тригонометрії, і навіть практичні розрахунки з комерційним обчисленням, техніки і навігації. У вашій книзі багато уваги приділялося загальних міркувань на математичні теми, причому викладених у віршованій формі. Широко використовувалися ілюстрації, термінологія і завдання з рукописної слов'яно-руській літератури та, цим, мову викладу наближався до російського розмовної мови.

Такою була перша вітчизняна друкована навчальна книжка в математиці, названа М. У. Ломоносовим "воротами своєї вченості". Понад півстоліття "Арифметика" Л. Ф.Магницкого була основною навчальної книгою, будучи сутнісно енциклопедією математичних знань на той час.

Великий російський швейцарець ЛеонардЭйлер (1707—1783) прославився як своїми математичними працями, а й своїми навчальними курсами. Саме Л.Эйлер під час проекту навчання у академічної гімназії (1737 р.) зазначив необхідність підручникотворення, які відповідали б віку й розвитку учнів. Він завжди казав: "Математика повинна Шкільний підручник математики: вчора, сьогодні, завтра викладатись по хорошому підручника; молоді слід повідомляти як простих правил, але, в міру можливості, приводити обгрунтування цих правил".

У 1738—1740 рр. вийшло російській мові його "Керівництво до арифметики до вживання в гімназіїимп. Академії наук" (в2-х частинах) — другий підручник арифметики після підручника Л. Ф.Магницкого. І хоча це підручник стане надалі загальноприйнятим, його основі учень Л. Ф.Магницкого професор Морського кадетського корпусу Микола Гаврилович Курганов (1725—1796) написав прекрасний підручник "Універсальна арифметика" (1757), який став найбільш поширеним у Росії підручником другої половини 18 століття. Його останній видання ">Числовник" 1771 року також ще був своєрідну математичну енциклопедію. Так само популярної була інша навчальна книга М. Р. Курганова — ">Письмовник" (1769).

Також, як і Л.Эйлер, М. Р. Курганов надавав велике значення простоті та викладу, як і його систематичності і доказовості. У XX столітті М. Р. Курганова називали Кисельовим 18 століття, а А. П. Кисельова —Кургановим ХХ століття.

М. Р. Курганов і племінник М. У. Ломоносова Михайло Овсійович Головін (1756—1790) — автор першого підручника математики для загальноосвітньої школи (народних училищ), виданого 1786 року — вважаються основоположниками шкільного підручника математики.

Історія російського підручника математики проходить червоною ниткою через діяльність багатьох вітчизняних вчених-математиків: З. Є. Гур'єва (1766—1813), Д. М.Перевозчикова (1788— 1880), У. Я.Буняковского (1804—1889), М. У. Остроградського (1801—1862), М. І. Лобачевського (1792—1856), П. Л. Чебишева (1821—1894), М. М.Лузина (1883—1950), А. М. Колмогорова (1903—1987), А. М. Тихонова (1906—1993) та інших.

Перші офіційні навчальні плани, отже, і офіційно рекомендовані шкільні підручники, датуються 1804 роком,т.к. двома роками раніше з'явився перший Міністерство народної освіти Росії. Тоді шкільні знання передбачалисяенциклопедичними та ба, поверхневими, хоча підручники (наприклад, перекладної підручник А. Р.Кестера чи вітчизняні підручники Т. Ф.Осиповского і М. І.Фусса) містили дуже великий та вочевидь надлишковий (перевищує курс гімназій) навчальний матеріал. До речі, підручник помічника Л.Эйлера академіка М. І.Фусса "Початкові підстави чистої математики" (1814) вважається першим фактично стабільним шкільним підручником, рекомендованих Міністерством Народного Просвітництва всім гімназій.

Найвища вимога до шкільного підручника математики на той час була такою:

• підручник може бути написаний по "зріло обдуманого плану";

• наука повинна викладатися грунтовно допрацьований і сучасно;

• методичне розташування навчального матеріалу має відповідати віковим можливостям учнів.

Вражає. Чи не тому? Вчителі математики на той час могли викладати свій курс у цьому обсязі, і оскільки він їм вбачався, тобто. оскільки їм його викладати.

Під час до своєї влади Миколи I (1825) освіти посилилися клановість і класицизм, зміцнилося державне управління освітою. Класицизм проявлявся в потребують особливої уваги до розвитку формально-логічного мислення (цьому мало служити вивчення латинської і математики) і до естетичному вихованню (через вивчення грецької мови і античної літератури). У 1828 рокуИмператорским велінням було зазначено: "...заборонити довільне викладання навчань по довільним книгам і зошитам" і тим самим, — викладати будь-яку шкільну дисципліну лише з тим підручниками, рекомендованим Міністерством освіти. Не означало, що викладання математики мало вестися щодо якогось одного підручника. За кожним предмета рекомендували кілька підручників; наприклад, період із 1828 року у 1864 рік з'явилися підручники математики Ф. І.Буссе, П. З. Гур'єва, Д. М.Перевозчикова, До. Д.Краевича та інших. Відбір кращих підручників здійснювався природним шляхом — практикою їх використання їх у школі. Деякі підручники швидко залишали школу, інші — укріплювалися у ній і перевидавалися, ставали популярними. Такими до кінця ХІХ століття стали підручники алгебри і геометрії професора Московського університету А. Ю.Давидова (1864), а, по арифметиці — вчителів4-ой Московської гімназії А. Ф. Малініна і Ко. П.Буренина (1867). Саме на той час (1865 р.) належить думку багатьох членів Санкт-Петербурзькій Академії наук про "кричущому нестачі книжок, необхідні учнів".

З початку ХХ століття найбільшу популярність придбали підручники математики А. П. Кисельова. Про те, як багатьох суперників ці посібники перевершили, свідчить і те що, що під час з 1870 року у 1911 рік у російській школі були задіяні понад сорок підручників математики відомихпедагогов-математиков і методистів. Альтернативність шкільних підручників математики на той час була цілком виправдана. Кожна новий підручник відразу з'являлися рецензії у багатьох педагогічних журналах; підручники коштували дешево, добре поширювалися Росією. Відтак, кожен вчитель мав можливість із ними познайомитися.

У часи 1917 року проблему шкільного підручника лежить у центрі уваги як Міністерства освіти, а й широкими педагогічної громадськості. Проводилось чимало нарад в губерніях Росії, присвячених навчально-методичному забезпечення школи. Вже наприкінці ХІХ століття почали з'являтися роботи, спеціально присвячені шкільного підручника: У. Дементьєв "Про марності стиснутих математичних підручників для гімназій, переважно ж багатолюдних" (1860), П. Ф.Каптерев "Про значення підручника під час навчання" (1891), М. Р.Попруженко "Значення підручника під час навчання математиці" (1896) тощо. Авторами підручників ставали як викладачі вищій школі, а й учителі.

Під час радянської влади стара була зруйнована.Учебникам (як і класно-урочної системи і предметного викладання) настав край. Навчання і стало здійснювати аж через продуктивний працю, у робочих і дочок селян колективах. Методи навчання були запозичені із англо-американської трудовий школи (метод проектів, комплексні програми розвитку й т.п.). У дивовижній країні виник освітній вакуум. Середнє й вище фахова музична освіта стали практично неможливими,т.к. рівень загальноосвітньої підготовки учнів був надзвичайно низьким.

Ухвалений початку 30-х рр. курс - на індустріалізацію країни змусив радянську владу повернутися до школи навчання. З 1932 року у 1937 рік послідовні кроки сталінськоїконтрреформи ліквідували все згубні нашій школи наслідки шкільну реформу, розпочатої 1918 року. Особливо важливими Постанова ЦК ВКП(б) "Про підручники для початковій і середній школи", прийняте 1933 р. У постанові передбачалося забезпечити видання стабільних підручників із основним навчальним предметів, підручників "розрахованих застосування їх протягом великого протягом ряду років". З 1933 року нашу школу почала опікуватися по стабільним підручниками математики: арифметики — І. Р. Попова, алгебри — А. П. Кисельова, геометрії — Ю. Про. Гурвіца і Р. У.Гангнуса, тригонометрії — М. А. Рибкіна.

Здавалося, що знайдено міра між нове і старим, між підручниками дореволюційних авторів (А. П. Кисельов, М. А. Рибкін) і нової радянської авторів. Але це тільки здавалося. Математична група Академії наук СРСР (З. М. Бернштейн, Р. М.Фихтенгольц та інших.) у грудні 1936 року піддала різкій критиці саме нові радянські підручники і зажадала їх негайної заміни. Це було легко сказати, але важко зробити. Здійснити цю заміну допоміг лише А. П. Кисельов; з 1938 року розпочався радянський етап шкільної ери А. П. Кисельова. Часовий проміжок, як у школі діяли підручники математики А. П. Кисельова (1938—1956) було названо періодом стабільності вітчизняної зі школи і зробив користь країні. Покоління,учившееся за підручниками А. П. Кисельова, вийшло життя шануючим знання і набутий він умів їх домагатися. Радянський народ, який одержав різнобічніша і глибоке освіту, перетворив СРСР могутню індустріальну державу, переміг у Великої Вітчизняної війні, запустив перший штучний супутник Землі, забезпечив політ Ю. А. Гагаріна до космосу і прославився ще багатьма, багатьма справами.

У 1956 року змінилася шкільна програма з математики, а ролі стабільних було прийнято нові підручники: арифметики — І. М. Шевченка, алгебри — А. М.Барсукова, геометрії — М. М. Нікітіна, тригонометрії — З. І.Новоселова. Щоправда, в старших класах до 1972 року продовжував ще діяти підручник геометрії А. П. Кисельова. Перехід налаштувалася на нові підручники було здійснено без особливих труднощів,т.к. автори їх постаралися не відходити далеке від підручників А. П. Кисельова, успадкувати їх кращі традиції.

Революційний зміна програми розвитку й підручників математики очікувало нашу школу в 1970/71 навчального року, коли почався перехід загальноосвітньої школи на систему навчання математиці. Запозичений із Заходутеоретико-множественний підхід побудувати курсу математики, широке використаннялогико-математической символіки у цілому, — ідея підвищення теоретичного рівня навчання у протягом десяти наступних років лихоманили нашу школу. Це тривало до того часу, поки перші випускники не виявили свою слабку математичну підготовку на час вступу до вузів. У грудні 1978 року в Загальному зборах Відділення математики Академії наук СРСР (майже у повному його) обговорювалося стан справ із шкільної математикою. Практично одноголосно було прийняте рішення, у якому які у школі програми розвитку й підручники математики як незадовільне, рекомендувалося розпочати негайну працювати над створенням нової програми розвитку й нових підручників математики.

Історія повторюється. Провідні математики країни змушені захищати інтереси математичної освіти у. Гірко усвідомлювати, що непридатність даної системи навчання математиці для загальноосвітньої школи у країнах було встановлено що тоді, коли тільки розпочалося її впровадження. Виправлення помилок, і перехід налаштувалася на нові програми розвитку й підручники математики зажадав цілого десятиліття. У 1987—1988 рр. відбувся Всесоюзний конкурс налаштувалася на нові підручники математики. Підручники, посівши три перших місця, було рекомендовано від використання у шкільництві якальтернативно-стабильних. Практично всі ці підручники діють у школах Росії до нашого часу.

Але спокій нам лише сниться! У 1990 року (із настанням нового міністра освіти) нашу школу очікували нові потрясіння. Було прийнято Закон про утворення (липень 1992 року), проголосивши, зокрема, повну свободу вибору будь-який школою програми розвитку й підручників із кожному навчальному предмета. У 1992 року між Міністерством освіти планувалося "у найближчі 4—5 років створити 400—500 підручників нової генерації, беручи до уваги різноманітних посібників, наближених для потреб різних регіонах". Але дійсність перевершила очікуване: тоді як 1992 року у школі діяло переважають у всіх класах й за всіма предметів близько 140 підручників, то 1999 року у Росії видано 1152 шкільних підручника. Факт, що у офіційними даними в 1995/96 навчального року лише 15% школярів було забезпечено підручниками, а 1998 року один шкільний підручник припадав на виборах 4 учнів, — очевидно, мало когось з керівників освіти хвилював. Отже, альтернативність у виборі шкільних підручників практично залишила школу без підручників.

Але, то, можливо, ситуація з підручниками нині змінилося? Природно змінилося. У опублікованій у січні 2002 року Федеральному списку шкільних підручників, рекомендованих Міністерство освіти, міститься 60 підручників математики (коли виключити підручники для початковій школи) й до речі сказати, 75 підручників вітчизняної історії. Кількість авторів підручників і кількість видавництв, їх що випускають, різко зросла. Це одного боку. З іншого, — на одній із листопадових 2002 року публікацій привели лист вчительки про стан справ, з підручниками в селі: "Варто від'їхати з Москви кілометрів за 200, як можна дістатися зовсім інше життя. У селі, де з нас дача, підручників бракує настільки, що навчаються із зовсім старим чи взагалі за словами вчителя... Батьки дітей сидять без роботи, грошей ніяких не отримують. Вони просто більше не може купити своєї дитини підручник...".

Отже, перша проблема сучасного шкільного підручника математики (втім, як й іншого шкільного підручника) окреслилася досить вагомо — ножиці між пропозицією і споживанням.Учебников багато, а вчитися за чому!

Федеральний список підручників 2002 р. опублікованийУчительской газеті з такою девізом: "Міністерство рекомендує — вчитель вибирає!" Але про яке виборі може, коли у шкільної бібліотеці відсутні всі запропоновані підручники хоча в одному примірнику? Усі знають, кожен регіон Росії здатний закупити у разі лише з які рекомендуються міністерством комплектів підручників. Вибір підручників, зазвичай, визначається чиновником регіонального управління, який, до речі, рідко є за освітою учителем математики. На вибір чиновника нерідко надає потужне вплив ту чи іншу видавництво. Декларована альтернативність підручника залишається такою тільки папері. Практикуючий вчитель часто вже не може навіть купити той чи інший підручник. Так, на Колегії освіти, проведеній квітні 2002 року, начальники управління освітою Псковської області показав, що 80% шкільних підручників купується на батьківські гроші.

Відомо, що зовсім в повному обсязі підручники (зокрема і підручники математики), мають гриф освіти, є якісними. Кількість, на жаль, не перетворюється на якість. Про це свідчить і шкільна практика, і відстежуючи публікації у засобах масової інформації. Зазначимо три причини цього небезпечного явища: по-перше, погана експертиза підручників; по-друге, відсутність належної експериментальної і досвідченої перевірки; в- третіх, часто недостатня педагогічна кваліфікація авторських колективів.

У насправді, про яку серйозної експертизі підручників може, коли з складу федеральної предметної комісії при таки Міністерстві освіти свідомо віддалені автори підручників (як особи, нібито лобіюючи свої книжки), а складі ті, хто ніколи шкільних підручників не писав (а то й не читав). Те чи інше рішення приймається більшістю голосів, залежно від двох-трьох замовлених Міністерством рецензій.

Навіть з метою оцінки зовсім нового виду підручників — електронних, що проходила навесні цього року, запросили "шановні люди" (як писала звідси учительська газета) і підкреслено не запрошені автори цих підручників. Щоправда, на друге нарада щодо електронним підручниками все-таки вирішили запросити їх авторів для пояснень членам комісії — "що до чого". Обидва наради проводилися заступник міністра освіти.

Здається, що таке життя виправить цю помилку; взаємна конкуренція авторів (як членів комісії) принесе більше користі, ніж відсутність у складі.

Мало хто з підручників математики, мають гриф освіти, по-справжньому перевірені до засобів масової школі.Утеряна корисна вітчизняна педагогічна традиція другої половини ХХ століття — кожен шкільний підручник має відбуватися три стадії: експериментальну перевірку, досвідчену перевірку ілокально-массовое впровадження. І називатися відповідно (колись, ніж стати підручником) — експериментальний підручник, пробний підручник і навчальних посібників. Зрозуміло, що за умови некерованої альтернативності виконати цю вимога практично неможливо.

Чимале значення до створення хорошого підручника математики має і склад авторських колективів (роботу над шкільними підручниками тепер рідко виконуютьавтори-одиночки). У ідеалі, у складі авторського колективу би мало бути учений - професійний математик, досвідченийметодист-математик і досвідчений шкільні вчителі; то, можливо, додатково —педагог-психолог і фахівець з комп'ютерів. Зрозуміло, що це — "мінімальний набір". Зрозуміло, що одному сучасному автору важко поєднати у всі що цими якостями. А. П. Кисельов являв з себе то виняток, що й підтверджує висловлене нами твердження складу авторського колективу. Гадаю, що "аналіз педагогічної кваліфікації авторів нинішніх підручників математики здатний багато в чому визначити успішність використання тієї чи іншої підручника до засобів масової школі.

З підручниками математики А. П. Кисельова, які у вітчизняної школі більш 60 років, пов'язано найважливіше вимогу до шкільним програмам і підручниками — стабільність. На погляд, здається, що і альтернативність суперечать одна одній. Але й тут можна знайти розумну міру: затвердити один-три підручника як стабільних (основних), а всіма іншими підручниками дати вчителю можливість користуватися як додатковими. Звісно, основні підручники би мало бути змістовно і структурно однаковими, щоб учні і саме вчителі мали змогу, за необхідності, їх поміняти.

Стабільність підручника математики пов'язана з тривалістю його життя жінок у школі. Зразок що така стабільності знов-таки показують підручники А. П. Кисельова. Я переконаний у цьому, що у умовах стабільності шкільного підручника (коли вчитель дізнається його досконально й неодноразово відчує його за практиці, усвідомить собі усі чесноти й недоліки підручника), вчитель може проявити повноцінну творчу ініціативу. На відміну, наприклад, від підручників вітчизняної історії (які, зазвичай, політизовані) підручники математикисодержательно-консервативни і якщо вимагають, лише еволюційних змін.

Закінчити питання про стабільність шкільного підручника хотілося б словами директора Пушкінського вдома М.Скатова (Літературна газета, 2002, №11): "Педагогічна справа — справа консервативне. І це його не слабкість, а й сила. Тепер усе частіше спеціалісти стверджують, що, виявляється, старий підручникЩерби по російській мові все-таки перекриває все новітні підручники, і, здається, коли ми безшабашно віддавалися математичним експериментам, розумні ізраїльтяни навчали алгебрі на нашу хрестоматійному Кисельову".

Згодом Осип, що проблему сучасного шкільного підручника (і зокрема, проблема шкільного підручника математики) виявилася тісно що з проблемою навчання російському (рідному) мови.

Ось недавня характеристика стану справ, дана тим самим М.Скатовим.Проводившиеся торік Організацією економічної та розвитку дослідження якості шкільної освіти (передусім, вміння працювати з текстом) і що охопили 32 країни, показали: російські школярі розучилися текст сприймати. Вони були на останніх, поруч із Бразилією, місцях. За таких дослідженнях 1990 року ці фірми ще на найперших" (там-таки).

Зрозуміло, що навчаючись навіть із хорошому підручника математики, учень повинен текст сприймати і розуміти його зміст. Про цю біді сучасних школярів свідчить і яскрава програма "Читання", організована газетою "Книжковий огляд" (2002, №9). У преамбулі до програмі говориться "... Молоде покоління не читає, тиск відеота кіно вимиває читання зі структури дозвілля навіть у традиційно читають великих містах... ". Рідкісний читання в багатьох дорослих призводить до того, що дослідження ЮНЕСКО назвали "функціональної неграмотністю" — забуттю умінь і навиків, знайдених ще у школі. У принципі, така людина знає його як читати, але з вміє це робити.

Це — біда загальносвітова. Саме там відзначається, що кожна десята дорослий канадець є "вдруге неписьменним", тобто.разучившимся читати; у Великій Британії до початку 90-х у 25% випускників шкіл "вміння говорити та звичка до читання просто більше не сформовані". Зауважимо, що диплом про закінчення середньої школи Великобританії являє собою "золотий стандарт", тобто. диплом, який визнають в усіх країнах (на відміну нашого атестата про закінчення середньої школи). Можливо, таке стан справ у нашій країні пояснюється і тих, що російську мову й література, і навіть математика перестала бути провідними шкільними навчальними предметами. Про це свідчать і те що, що, наприклад, по навчальному плану десятирічної школи 1950 року в вивчення мови та літератури відводилося 2508 годин, але в вивчення математики — 2145. По нині чинному типового навчального плану одинадцятирічної школі вивчення мови та літератури відводиться вже 1155 годин, але в вивчення математики — 770. У проекті нового освітнього стандарту передбачається подальше зменшення кількості навчальних годин: російською мовою і літературу — однією чверть, але в математику — одну третину.

Природно, що реальна підготовка нового підручника математики має визначатися чітким технічним завданням, у якому включається зміст навчання, система вимог до студентів, і навіть педагогічних вимог до підручника.

При традиційномузнаниевом підході до змісту та результатів навчання вимоги до підручника формулюються досить чітко; наприклад, відповідність програмі, науковість і доступність, практична і прикладна спрямованість, розвиток пізнавальної самостійності, контроль і самоконтроль, язик, і стиль викладу тощо.

Принасаждаемом нинікомпетентностном (прагматичний) підході ці вимоги до авторів підручників (як, втім, й підвищити вимоги до студентів) з тексту проекту загальноосвітнього стандарту формулюються зайве загально і непевний. Як, наприклад, розуміти вимоги: "відповідність стратегії модернізації змісту освіти", "ступінь новизни навчального посібника", "зокрема можливість використання посібники під час роботи різноманітні освітніх програм" тощо. (всього аж 13 вимог)?

>Компетентностний підхід до змісту та результатів шкільного навчання, запозичений у Заходу (й до речі кажучи, далеко ще не усіма там визнаний), вимагає радикальних змін - у структурі та змісті навчальної програми розвитку й підручників математики. Понад те, він чужий сучасному вчителю. Горький досвід революційних змін шкільної системи математичної освіти в нас є; чи варто знову наступати ті ж граблі? Необхідні зміни мають бути дуже обережними, а головне — еволюційними. Потрібно пошкодувати та їхні вчителі, і учня. Навіть стала вельми поширеною в світі комп'ютерних технологій має бути використана на підтримку людського спілкування вчителя з учнем, друкованого навчального тексту, для розвитку логічного мислення учнів та його просторового уяви засобами математики комп'ютерна техніка, а чи не для заміни друкованого слова електронним зображенням, процесу рішення математичної завдання відповідями стосовно питань вибіркового тесту.

Саме такою може бути шкільний підручник математики недалекому майбутньому. Математика й далі повинна приводити розум до ладу, як це було заповідано М. У. Ломоносовим.

Як докладання наводимо біографічні дані одного із творців методик викладання арифметики у Росії ПетраСеменовиче Гур'єві — главу з оповідання А. У.Ланкова "Історії розвитку передових ідей у російської методиці математики", ">Учпедгиз", Москва, 1951 р.

Петро Семенович Гур'єв

Творцем методики арифметики у Росії, безперечно, є Петро Семенович Гур'єв. Біографічні даних про ньому жалюгідні. Син академіка З. Є. Гур'єва, автора низки праць із математики, Петро Семенович перебував у посади викладача, та був інспектора класівГатчинского сирітського інституту, до обов'язків якого входило іподготовление юнаків до учительським обов'язків в повітових училищах.

Початок інтенсивної літературною та школи П. З. належить до похмурому миколаївському часу, коли сваволю монархії досяг найбільшого напруження і педагогічні ідеї знаходилися під особливим наглядом. Одні думки не міг висловлювати і виразно, інші доводилося приховувати за чужими іменами. І, тим щонайменше залишена ним літературне спадщину яскраво малює П. З. як педагога-новатора, як творця методичної школи. Глибока ерудиція і сміливий критичний аналіз — основні риси творчості П. З. Гур'єва.

"Ми читали Песталоцці, Шміда,Тюрка... і багатьох інших, — говорить він про, — і, перевіряючичитанное на досвіді, якого нам дав можливість служба однієї зіобширнейших та різноманітних педагогічних закладів, склали в такий спосіб нашу книжку" ("Керівництво до викладання арифметики", 1839, передмову, стор. VIII).

Школа Песталоцці, як нам бачиться, й тут слід за місці (>Шмид — учень і послідовник Песталоцці), але концепції Песталоцці П. З. пропускає крізь призму досвіду й у своїй творчості дуже мало позичає від цього.

"Думки, які викладено нижче, не суть все власні думки, прямо що з нашої голови; були автори вище нас, які піклувалися роз'яснити собі питання життя, не боючись запасти у утопії. Ми але їхні послідовники, але з більш; але нам, — вважаємо, що й поділяєте нашу думку, — чи важливо, кому спочатку належить та чи інша думка, але важливо, наскільки вона справедлива. Багато б гарних пір'їн довелося скинути із себе вченою братії, за кожним залишити тільки те, що власне йому "належить".

З приведених цитат можна дійти невтішного висновку, що П. З. Гур'єв цінував філософські основи теорії та критерій істини бачив у досвіді, на практиці.

>Кантианская основа вчення Песталоцці його не задовольняла. П. З. вважає, що у творі ("Керівництво до викладання арифметики") читач "знайде більш зв'язку науки з життям, і взагалі більш умов, які відповідають успішному викладання, ніж у інших творах з такого самого самому предмета" (передмову, стор. VIII). Ми повинні пам'ятати, що П. З. Гур'єв писав раніше Грубе, різко котре поставило теза про ідеологічних засадах методики початковій арифметики.

Свої педагогічні погляди Гур'єв висловлює в ">Отчете поГатчинскому сирітському інституту" (рецензія нею вміщена у журналіМНП, 1856, т. IV). "Найважливіше, — говорить він про, — порушити самодіяльність в вихованці, уявити йому майбутню науку з її світлої, кращого боку, що він постійно жадав знань і вже у маленькому колу своєї навчальної діяльності відчував втіху і насолоду від винаходів будь-якого нового пізнання, будь-якої нової істини". Викладання він прагне будувати те щоб впливати на кращі боку дитячої природи: "У ніжному організмі дитинства є струна, яку лише вміючи треба торкнутися, щоб він видала самі мелодійні, самі солодкі звуки. Ця струна є захоплена дитяча любов до всього прекрасному, істинному і благому" (">Отчет"). Діяльність П. З. Гур'єва у створення методики арифметики почалося з видання книжки ">Арифметические аркуші, поступово розташовані від найлегшого дотруднейшему, містять у собі 2523 завдання з рішеннями них і коротким керівництвом до підрахунку складені П.Гурьевим", СПБ 1832. Твір надруковано на окремих аркушах. Мета видання, на думку автора, — дати засіб порушити й підтримати в учнях своїх самодіяльність. На аркушах дано приклади, завдання й правила для арифметичних обчислень. Учитель після пояснення тієї чи іншої матеріалу може роздати ці аркуші, приймаючи до уваги сили та здібності учнів. "Що ж до до пояснення арифметичних правил, — каже автор, — то намагався обирати вони те щоб учень без допомоги вчителя міг іти один вперед; і з тією ж метою перебувають у кінці книжки питання, які маютьруководствовать учня щодо пояснень" (">Арифметические аркуші", стор. 2).

Отже, навіть форма видання підкреслює головну тезу автора про роль самодіяльності учнів.

Гур'єв у своїй високо оцінює і навчительство: "Досвідчений вчитель, безперечно, буде за цьому змушувати учня порівнювати, протиставляти пройдене їм знову з вивченою колись й оприлюднювати отримані поняття про кількість з'єднувати за одну ціле".

Головною методичної роботою П. З. Гур'єва є його "Керівництво до викладання арифметики", 1839. Підготовку вчителів П. З. Гур'єв вважав своїм кревною справою, йому вона віддала все своє життя.

"Давно зусебіч можна почути ми скарги, — говорить він про, —на брак хороших елементарних викладачів: але, як допомогти справі? — де взяти кошти таких викладачів, коли досі на нашій мові з жодного предмета загального навчання немає такого книжки, яка більше більш-менш мала на меті наставити недосвідчених, молоді на великотрудному хиткому їх терені" (Передмова).

Гур'єва було цілком обгрунтованими: важко було очікувати видання підручників від режиму, який був проти шкіл, проти освіти.

"Йому, — продовжує П. З. — далекого педагогічних знань, дають на руки стиснуту коротку книжку Ю.Зільбермана і велять вчити за нею з неодмінною умовою, щоб усе, неясно викладене і недомовлене у ній, він доповнив власним досвідом та спостереженнями. Але якою досвіченості очікувати від нього, що він сам хіба що обійняв педагогічне терені?"

Методику арифметики Гур'єв розглядає як науку, як "Знання, заснований на точних позитивних засадах" (стор. VI). Будуючи методику викладання, автор намагається встановити шлях формування знань. "Будь-яке знання людини починається з почуттєвого та приватного і лише поступово, у вигляді відволікання і з'єднання переходить до загальним законам і правил; у кожному частинисообщаемого матеріалу має виявлятися ідея самої науки, а повнота і досконалість цієї ідеї завжди знаходиться у прямому стосунки змассою відомостей".

>Философско-теоретические обгрунтування, що він дає науці викладання, малюють його як передового педагога своєї епохи. "Наука при своєму джерелі буває тісного зв'язку з життям, вона відокремлюється від життя і у областьотвлеченного не раптом, і знаивозможною поступовістю".

Звідси автор робить висновок необхідність концентричного розташування матеріалу щодо арифметики, перехід доотвлеченному матеріалу тільки тоді ми, коли учень вже збагачений фактами. Пригадаємо, що час німецька педагогіка, а за нею й методику арифметики тонули теоретично формальних щаблів", винаходячи таке розчленовування курсу, що міг з'явитися з урахуванням плутаній ідеалістичної гносеології.

У Німеччині доконцентрическому розташуванню матеріалу підійшов А.Дистервег, та його систему було невдовзі витіснена "вигадництвами" Грубе.

В Україні це питання поставлений Ф. І.Буссе й докладніше розроблений П. З.Гурьевим. Останній виділяє дваконцентра: десяток і сотню. "Будь-яка наука, — каже П. З. Гур'єв, —підпорядкована двом вимогам. Вона має представляти собою, по-перше, окрему сукупність знань, корисних в гуртожитку; по-друге, безперервний ряд ідей, які ведуть пізнання істини й те водночас службовців до розвитку душевних сил". Це дає право автору з усією категоричністю стверджувати, що механічні прийоми нічого не винні не могло в викладанні. П. З. Гур'єв рішуче пориває з догматизмом старої школи.

">Неопитному викладачеві, — пише він, — недостатньо говорити натяками або негативним чином, немає! Йому потрібно зазначити всі труднощіобучаемого предмета, розкрити позитивно, як має вступати усамомалейших випадках: коротше, треба уявити йому увесь перебіг справи в самісінький вигляді драбини, у якій, очевидно, що нижчою й ширші щаблі, тим зійти за нею нагору".

П. З. Гур'єв саме й надає дуже велике значення завданням. Він, що завдання повинні доставляти дітям задоволення, порушувати у яких інтерес до арифметики, розвивати мислення. Його завдання відрізняються конкретністю змісту, близькі до життя, природні й цікаві. Особливо виділяється їм рішення усних завдань.

Остання робота П. З. Гур'єва "Практична арифметика" вийшла 1861 р. Його ідеї жили, в російській школі до 1970-х років. Наприкінці 1960-х років П. З. Гур'єв зайнявся земської діяльністю, перебував гласним Новгородського повітового земства, де з особливою любов'ю займався питаннями народної освіти. Помер П. З. Гур'єв в 1887 р.

Ім'я П. З. Гур'єва, талановитого творця першої наукової методики початковий курс арифметики, незаслужено забуте. Багато сторінки його "Керівництва" читаються з такою інтересом, начебто написані останні десятиліття. Його основним теза "методика є наука" отримав права громадянства лише недавні роки. Його принципові становища — свідомість навчання, самодіяльність учнів і життєвість матеріалу — далеко випередили свій час.

110 років минуло від часу виходу "Керівництва" П. З. Гур'єва. Його незаперечна заслуга у цьому, що він заклав міцну основу нашої методики арифметики, настільки міцне, що блискучий авторитет і талановитість представника школи Грубе у Росії У. А.Евтушевского лише похитали це дало підставу, але з могли його зруйнувати.

П. З. Гур'єв все життя займався математикою і з методикою арифметики, але ці не вузький "приватний методист", а широко освічений педагог, почав будувати будинок методики арифметики з урахуванням передових ідей педагогіки і психології, які потім так чудово розцвіли у творчості До. Д. Ушинського. У цьому вся причиною його успіху, заставу міцності підстави, що він заклав.

Діяльність і творчість П. З. Гур'єва — одне зпоучительнейших сторінок російської методики арифметики.

Категорія: Вчителю | Додав: Admin (04.05.2013)
Переглядів: 1548 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright MyCorp © 2017
Счетчик PR-CY.Rank Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика Каталог MyList.com.ua Настоящий ПР petschool.at.ua Цена petschool.at.ua petschool.at.ua Alexa/PR Траст petschool.at.ua