Травневий день Перемоги

Встеляйте квітами дороги, -

Вже проліски цвітуть, розмай,

В день незабутній Перемоги

 Ми квіти кидаємо під ноги

Бійцям, що мир несли в наш край.

Щороку 9 травня ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною за­платив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр., не щезне з пам'яті людської, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - Його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але ж хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули зна­чення чорного слова «війна». Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо. Котилася війна рідною зем­лею, залишаючи пожарища. З перших днів війни кожен вважав своїм обов'язком захистити рідну землю та домівку. І залишилися вдома плуг, ковадло й молоток в очікуванні золотих рук господаря.

Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій бо­ротьбі не проливалася кров воїнів, де б не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав: він - не загарбник, він - Захисник.

Ми повинні пам'ятати, що українці в страхітливий час війни були в лещатах між більшовицьким режимом і фашистами. Атому не мали мож­ливості самостійно вирішувати долю рідного краю.

На початку війни Червона армія зазнала в запеклих боях страхітливих жертв і поразок і швидко відступала вглиб території.  На початку трагічного 1941 року відкрилися страшні злочини сталінської влади щодо нашого народу. Відступаючи під натиском німецьких військ, більшовики знищили десятки тисяч українських патріотів, які на той час перебували у в'язницях Львова, Рівного, Луцька, Харкова та інших міст.

Німецька влада в Україні мала колоніальний характер, ознаки жорс­токої окупації. Фашисти вважали німецький народ особливим, а всіх інших, у тому числі й українців, неповноцінними. На тому і ґрунтувалися дії за­гарбників в Україні. 

Гіркою була доля України в лихоліття війни. Німецькі окупанти пово­дилися в Україні небачено жорстоко. Вони зберігали сталінські колгоспи, щоб якомога більше можна було викачувати хліба з українського села для окупаційної влади. Як і за більшовиків, селяни працювали від зорі до зорі задарма. Великою бідою для нашого народу було те, що 2,3 мільйона моло­дих українців вивезли на примусову працю до Німеччини. Багато з них загинула від рабської праці на чужині. Непокірних фашист» розстрілювали. Тільки в Києві за кілька місяців у Бабиному Яру було розстріляно десятки тисяч людей різних національностей. Найбільші жертви випали на долю єврейського населення.

 Проти партизанів німці посилали свої війська. Гітлерівці знищували цілі села за допомогу партизанам. І сіл з такою трагічною долею було бага­то в нашій Україні.

Під натиском Червоної армії з другої половини І943 року німці поча­ли відступати з України. Відступаючи, вони знищували все на своєму шля­ху. Гітлер вимагав: «Не можна допустити, щоб у разі відступу з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна... Ворогові повинна дістатися повністю спалена й винищена земля».

У листопаді 1943 року був звільнений Київ, а в жовтні 1944 року уся територія України була зайнята Червоною армією. У травні 1945 року фашистська Німеччина визнала себе переможеною - капітулювала.

Багато горя і страхітливих втрат принесло Україні лихоліття світової війни. Наш край зазнав більше руйнувань, ніж будь-яка інша країна Євро­пи. Найжахливішим було те, що Україна втратила понад 5 мільйонів своїх синів і дочок.

Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни, але ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім'я Свободи. У Наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім невідомих - тих, хто боронив свій отчий край. Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Ми - не діти війни,

Ми дітьми її тьми не були,

Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли,

Але пам'ять про те, що творила пекельна війна,

В дні травневі щорічно в душі ожива.