Вчителям, батькам,
учням
Категорії розділу
Документація [3]
Сценарії свят [36]
Батькам [19]
Учням [7]
Класному керівнику [31]
Вчителю [35]
Крилаті вислови [22]
Різне [33]
Притчі [10]
Всезнайка [34]
Вітання з святом [8]
Вхід на сайт
Гість

Повідомлення:

Група:
Гості
Час:09:02

Гість, ми раді вас бачити.
Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь!
Логін:
Пароль:
Переклад сайту
Выбрать язык / Choose language:
Ukranian
English
French
German
Japanese
Italian
Portuguese
Spanish
Danish
Chinese
Korean
Arabic
Czech
Estonian
Belarusian
Latvian
Greek
Finnish
Serbian
Bulgarian
Turkish
...
Пошук
Готуємось до ЗНО
Наша кнопка
 Вчителям, батькам, учням… .

Код кнопки:

Сайт на карті
Locations of visitors to this page
Цей день в історії
Міні чат
Енциклопедії
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Опитування

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
П`ятниця, 29.03.2024, 09:02
Головна » Статті » Різне

Яка хата – такий тин, яка школа – такий син

Яка хата – такий тин, яка школа – такий син

Якщо виходити із простої життєвої аналогії, то державна еліта для нації – це як її син. На нього всі сподівання щодо дня завтрашнього

Спадок, що отримує державна еліта в управління, складається як з історико-суспільних, політичних вимірів, так і матеріальних багатств рідної землі. За порядного використання цих багатств – мільйони громадян здатні століттями жити без нужди та біди.

Базисна точка уваги

Шкода, але для нас у цій причинно-наслідковій ланці щось не так: пересічна українська громада замість заможного життя має одні лише сподівання на кращу долю для своїх дітей через відоме: "Тільки б не було війни".

Будь-де люди знають, які величезні фінансові ресурси витрачаються урядовцями на те, щоб, за Юджином О'Нілом, "перетворити барабанний бій політиків на звуки арфи". Громадян привчають до думки, що державні еліти намагаються втілити в життя концепцію "співтовариства безпеки" в міжнародних відносинах, але в цьому щось дуже сильно їм заважає.

То, що ж до цього гарного задуму може бути в постійній опозиції?

Виявляється, що таким є розходження в базових цінностях людей, котрі сильно залежать від рівня взаємної довіри. Остання, у свою чергу, прямо витікає зі ступеня спільної ідентичності. 

При цьому той шар еліти, що розумний розумом-хитрістю, постійно поширює думку: "Ідентичність між людьми різних країн призводить до втрати культурних коренів". Однак таке посилання є лицемірним, бо дбає не про культуру, а про збереження владно-цільової формули – "розділяй і владарюй".

Для громади більш важливими є сподівання на інше – на ідентичність поглядів щодо системно-суспільного вибору: співпраця чи експлуатація?

Визначальним є те, що в одних національних спільнотах людина праці, інтелектуальної в тому числі, цінується високо – тоді як в інших високо цінуються чиновники та силовики, а людині праці відводиться роль суб'єкта для жорсткої експлуатації.

За бідного вчителя замовте слово

Основним платником податків до місцевого бюджету українського обласного центру є вчительство та інші бюджетні ж працівники.

За пронародної еліти так не буває.

Зазвичай бюджетникам видають зарплату перед святами на декілька днів раніше встановлених норм – так гроші швидше повертаються назад, адже в школах працівники живуть від зарплати до зарплати.

А візьмімо єзуїтські щодо гаманця громадян методи поширення шкільних навчальних та тестових посібників чи розв'язників? Спочатку люди платять податки на організацію освітньої діяльності своїх дітей, а потім ще й бізнесовим структурам за те, щоб заповнити її змістом.

За пронародної еліти так не буває.

Хіба є проблемою за невеликі гроші залучити охочих до створення солідних "банків" навчального та тестового матеріалу у вигляді зручних для пересічного користувача форматах?

Пронародна еліта Америки 30-х років ХХ століття залучала безробітних до громадських робіт фізичного плану – будівництво доріг, риття комунікацій, озеленення тощо.

Чом би нашій сучасній еліті не проявити свою пронародність не у вигляді риторики, а просуванням практичного проекту громадських робіт інтелектуального змісту?

Подача в мережі деяких навчальних матеріалів заднім числом та у форматі PDF чи DJVU ніяк не свідчить про турботу за ефективне використання коштів громади. З тих причин, що:

  • більшість усе одне купить паперовий варіант;
  • методисти неофіційно вказівкою будуть вимагати багато варіантів у кожній аудиторії, хай навіть учні там сидять по одному за столом;
  • наступного року внесуть мізерні зміни, а куплять знову;
  • попереду збірників завдань друкуються розв'язники, продаються ще й надруковані у видавництві шпаргалки величиною з мобільний телефон;
  • жоден освітянський очільник у нас ще не закликав офіційно боротися зі списуванням;
  • тощо, тощо...

За практики, що допускає подібне – пронародністю еліти й не пахне. Наше чиновництво постійно відвертає увагу людей від усвідомлення, що головною ознакою суспільства як співтовариства безпеки є його ставлення до людини праці.

Саме від цього базисно внутрішнього розуміння суспільно-економічних відносин і був у радянські часи осуд народом так званих "спекулянтів". Адже прямо виразити своє негативне ставлення до експлуататорських чиновницьких та силових структур – було просто небезпечно.

З розпадом радянської системи влади було з'явилося дві можливості.

Перша – побудувати нові суспільно-економічні відносини на фундаменті високого поцінування людини праці, інтелектуальної в першу чергу. Друга – це виїхати в країну, де такі відносини давно вже склалися.

Шкода, але в Україні першого в загальнодержавному вимірі не сталося. Особливо щодо вчительської праці.

Біди країни в бідах її школи!

Автору як педагогічному працівнику випало почергово пізнати спочатку радянську безсоромну експлуатацію, потім закордонну практику високого поцінування педагогічної праці, і тепер до певної міри не впасти в пострадянську злиденність завдяки локальному інноваційному проекту.

Але ж скільком (!) учителям сучасної України стало жити-працювати ще тяжче, ніж за радянських часів? Практично ніде у світі вчитель не жив і не живе гірше матеріально за працівника виробничої, побутової чи адміністративної сфери.

Прикро, але українське вчительство змирилося з низьким поцінуванням своєї праці.

Втім, змирилося старше покоління вчителів, але не молодь України – найрозумніші сучасні хлопці не йдуть працювати до школи.

Останнім часом школа перетворюється в об'єкт "виходу у світ" для жіночок та дочок тих розумних мужів, що пішли працювати деінде. Зрозуміло який (?) рівень розвитку чекати від школи, біля дверей якої не стоїть черга конкурентів, що бажають у ній працювати.

Низький стан матеріального забезпечення шкільних педагогів влада пояснює браком можливостей держави, бо, мовляв, економіка "лежить". От тільки така формула не є правильною, коли йдеться про вчителів.

Не будемо займатися економічним аналізом по лінії "А хто ж у тім винен?", бо можливості держави не вичерпуються лише економікою як такою.

Вектор пошуку: природний потенціал України

За наявності щирої політичної волі проблема бідності вчителів легко вирішується завдяки природно наявних ресурсів. Своїм природо-ресурсним потенціалом Україна входить до першої двадцятки країн світу. Досить задіяти дуже просту, але ефективну формулу –"природні ресурси країни добуваються у першу чергу для людей інтелектуальної праці, а не задля чиновників, силовиків чи їхнього ж скритного бізнесу!"

Саме з останньої причини жодна мерія місцевої української громади до цього часу не наважується відкрито показати через системи автоматизованих відкритих даних – на скільки її ресурси такі вже й "мізерні". Адже доступ до публічної інформації відкрито.

У сучасному світі такі системи з активу локального рівня активно перетворюються на інструменти глобальної світової взаємодії задля поширення спільної ідентичності між людьми як людьми праці, у повноцінному сенсі слова.

Саме останнє є альтернативою безсоромній експлуатації, що принижує людське в людині. І в першому, і в другому випадку – "треба працювати", але ж між цими "треба" пролягає різниця історично-космічного масштабу.

Запитаєте: А до чого тут школа? Яке її місце у формуванні системи суспільно-економічних відносин дорослих?

У тім-то й "сіль", що місце школи в житті суспільства є визначально центровим.

Наша сучасна проблема в тому, що історично успадкований стиль управління, покликаний оберігати системи експлуатації, мінімізує просвітницько-розвивальну роль школи. Останню як раніше тримали, так і продовжують тримати в ролі "загону для молодняка" – щоб не тинялися по вулиці та не натворили біди.

А такі вже реалії: без грошей нічого по-справжньому дійового не буває.

Без гідної зарплати шкільним педагогам ми ризикуємо не тільки повністю втратити все гарне, що мали у своїй школі, бо справжні інтелектуали до неї не прийдуть, а й взагалі держави позбутися. Бо звідки ж візьметься гідне часу молоде покоління?

Де шукати вихід

Перспектива сучасного державного, політично-партійного, громадського будівництва в тім, щоб із доходів від розробки природних ресурсів фіксувати загально державну бюджетну цифру, яка б гарантувала кожному шкільному педагогічному працівнику законодавчо встановлену зарплату.

Цей фінансовий ресурс і буде природним гарантом практичного втілення концепції по-сучасному якісної школи, котра реально починається з високо-конкурентного інтелектуального вчительського середовища. Тільки така школа може бути гарантом держави в сучасному глобально конкурентному світі.

Юридичною основою для впровадження такого прошкільного пріоритету є 13 стаття Конституції: заробітна плата педагогічних працівників усіх шкіл України стабільно фінансувалася із центрального державного бюджету.

Усі інші громадяни, у тому числі й працівники ВНЗ, свою заробітну платню заробляють.

Звісно, що приватна власність має найвищий індекс цінності, але й державна власність за порядної організації суспільних "правил гри" не пасе задніх.

Школа видається непродуктивною сферою тільки з побіжно-поверхового погляду.

Саме в школі формується головний носій продуктивності держави, а відтак і первинна умова існування її самої та нації в цілому.

Не на школі та не на вчителях треба економити. Бо, як відомо, "скупий платить двічі" – аби не доскупитися до того, що втратимо саму українську державу.

Адже влада заявляє: "Наше завдання – витягти Україну з історичної ями перехідного періоду, у яку вона потрапила в результаті постійних криз, у результаті боротьби за владу й власність".

Тому реальну пронародність влади, а не лише її риторичну вправність найдоцільніше проявити для початку саме на школі, на основних стовпах майбутнього громади – його шкільних педагогах.

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора фізико-технічного ліцею м.Херсон

За матеріалами: Українська правда
Дата публікації: 19.05.2011

Категорія: Різне | Додав: Admin (21.05.2011)
Переглядів: 1983 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright MyCorp © 2024


Счетчик PR-CY.Rank Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика Каталог MyList.com.ua Настоящий ПР petschool.at.ua Цена petschool.at.ua petschool.at.ua Alexa/PR Траст petschool.at.ua