ЙОГАН ГЕНРІХ ПЕСТАЛОЦЦІ. В 1766 р. один бідний юнак закохався в дівчину з багатої сім’ї: „Про свою зовнішню непривабливість я не хочу навіть говорити; кожний знає, який я красень, яка ловка людина”. Слова „красень” і „ловкий” не взято в лапки лише тому, що їхній іронічний зміст був і так зрозумілий. Потім він говорив, що йому і, відповідно, їй „доведеться прожити життя, сповнене горя і труднощів, тому що на біди вітчизни та на неприємності друзів він буде дивитись як на свої особисті, і коли б мова зайшла про спасіння вітчизни, безперечно, він забув би і дружину, і дітей”. Далі він детально перелічує недоліки свого характеру і згадує, що він має слабке здоров’я. А втім, закінчує він листа до коханої, „якщо ви визнаєте за найкраще відмовити, то відмовте: сподіваюсь, що в мене знайдеться достатньо сили, щоб поставитися до цього, як подобає розумній людині і християнину”.

Шлюб був укладений, але, вбачаючи непрактичність юнака, вже через два роки сумісного життя зникла не тільки його крихітна спадщина, але й увесь посаг дружини, і вони прожили тридцять років у неймовірній бідності.

Дівчину звали Ганною, яка після 30 років відчаю і злиднів розділила всесвітню відомість свого чоловіка, до якого приїздили на уклін і запрошували в гості визначні філософи, політичні діячі і навіть імператори. Ця казкова історія відбулась із швейцарцем Генріхом Песталоцці. Обминути його життя неможливо – таке велике значення мали роботи Песталоцці для освіти всього світу, в тому числі і для нашого народу.

Народився він у Цюриху в січні 1746 р. і за все життя жодного разу не виїздив із Швейцарії, якщо не рахувати його невдалу подорож до Наполеона в Париж. Батько майбутнього педагога, хірург за фахом, помер, коли Генріху виповнилося 5 років, залишивши дружину і трьох дітей без засобів до існування. Але в цій сім’ї завжди панували ВЕЛИКОДУШНІСТЬ, САМОПОЖЕРТВА, НІЖНІСТЬ, ЛЮБОВ і СПІВЧУТТЯ. У школі йому було дуже погано із-за того, що:

1. шкільні предмети не цікавили його;
2. вчителі лаяли його, вважаючи тупим, неуважним і лінивим;
3. за всі роки навчання він так і не навчився писати грамотно;
4. учні передражнювали його за те, що він був „мужик” із села і любив совати ніс у чужі справи.

Один із біографів пише: „Він був добрим до нестями, вразливим до істерики і сліз, запальним до несамовитості – гаряче, полум’яне серце билося в цього кволого, слабкого, некрасивого хлопчика”. Закінчивши міську школу і колегію (разом вони давали середню освіту), він зайнявся політичною діяльністю на захист бідняків: вступив у гурток, носив рваний одяг, спав на голих дошках і харчувався тільки травою, завдяки чому ледве не помер. Його кращий друг Каспар Блюнчлі дійсно помер від таких випробувань (біля його ліжка Генріх і познайомився з майбутньою дружиною).

Рішучий вплив на його подальшу долю справила книга Ж.-Ж.Руссо „Еміль, або Про виховання”. Для того, щоб втілити в життя руссовські ідеї, він рік працює батраком на чужій фермі, заробляє певну суму грошей і знаходить собі компаньйона. Разом вони купують у Нейгофі земельну ділянку і будують величезний будинок в італійському стилі, після чого наймають батраків. Це остаточно спустошує матеріальне становище Песталоцці, і вони залишаються вдвох із дружиною. Разом вони перетворюють будинок на дитячий притулок, в якому разом доглядають за дітьми-жебраками, навчають їх різним ремеслам і освічують: „Упевненість у правильності мого плану ніколи не була такою сильною, як після повної невдачі його здійснення”.

Він пише 6 повістей і всі знищує одна за одною; лишив тільки сьому – „Лінгард і Гертруда”, яка містить ідею про загальну народну освіту. Книгу перекладають на інші мови, а її автор отримує всесвітню славу і „Золоту медаль”. Упродовж наступних 20 років Песталоцці пише книгу за книгою, лишаючись, як і раніше, жебраком.

Цікавим моментом у біографії відомого педагога є той факт, що революційне французьке законодавство надало 18 іноземним громадянам звання Почесного громадянина Франції за те, що вони „в різних краях готували шляхи до свободи”. Серед них – Г. Вашингтон, Т. Костюшко, Ф. Шиллєр і Й.Г. Песталоцці.

Після краху першого в світі і в історії педагогіки експериментального навчального закладу в Нейгофі, що проіснував із 1774 по 1780 рік, Песталоцці робить другу спробу і створює сирітський притулок у Станці в 1798-1799 рр.

Наступні дві спроби пов’язані зі створенням комплексу середньої школи й інтернату, що служило базою для підготовки вчительських кадрів, у Бургдорфі (1800-І804 рр.) та Івердені (1805-1825 рр.). 79-річним старцем повергається Песталоцці в Нейгоф, щоб прожити останні три роки життя; саме тут він пише свою „Лебедину пісню” – підсумок усієї педагогічної діяльності і страждальницького життя. На його пам’ятнику в Івердені вибито слова: „Усе для інших, нічого для себе”.

Саме Песталоцці належить ідея розвивального навчання, що, за словами К.Д. Ушинського, стало безперечно „великим відкриттям”. Основними положеннями теорії розвивального навчання стали:

1) в основі розумового розвитку і виховання дитини лежить природне прагнення людини до пізнання;

2) розвиток внутрішніх сил людської природи передбачає вдосконалення пізнавальних сил і здібностей;

3) сама природа дитини потребує активної самостійної діяльності;

4) внутрішні сили можуть проявлятись і розвиватись у певному напрямку завдяки вихованню;

5) потенційним внутрішнім силам дитини притаманне спонтанне прагнення до розвитку.

Одне з головних місць у вихованні дитини Песталоцці відводив розумовій освіті, сутність якої полягає в гармонійному розвитку розумових задатків, що забезпечує інтелектуальну самостійність і вироблення певних інтелектуальних навичок. Умови, що висуваються до розумової освіти, педагог поділив на дві групи – педагогічні і психологічні:

1. Педагогічні умови розумової освіти:

- створення позитивного емоційного фону всього навчального процесу;

- збудження і задоволення пізнавальних і практичних інтересів школярів;

- забезпечення свідомості і легкості запам’ятовування;

- поступове і міцне засвоєння кожного елементу знань, додавання до невідомого тільки невеликої частки нового;

- не допускати виникнення у школярів звички робити „уявнозрілі” висновки і судження;

- забезпечення чіткої системи вправ і повторення;

- привчання до точного вживання слів;

- озброєння учнів „абеткою логічного мислення” і „абеткою вмінь”;

- не відривати навчання від особистих вражень дитини про оточуюче середовище”

- постійно розкривати перед дитиною життєве призначення знань та вмінь, які вона засвоює;

- ретельно піклуватися про міцність знань на етапі елементарного навчання;

- включати в навчальний процес ігри, змагання, випробування;

2. Психологічні умови:

- дотримання основних вимог до процесу пізнання, які полягають у відповідності розумового виховання і освіти основним ступеням пізнання:

1 ступінь – вчити спостерігати;

2 ступінь – розвивати здібності рахування і вимірювання;

3 ступінь – вчити висловлювати свої думки.

Утопічність поглядів Й.Г. Песталоцці полягає в тому, що він не розумів класової природи виховання і переоцінював можливості дитячої природи. Проте його погляди стосовно змісту педагогіки, форм і методів виховання і навчання не втратили своєї актуальності навіть у наші часи. Так, відомий український педагог В.О. Сухомлинський широко використовував різноманітні ігрові форми навчання, введені Песталоцці, в тому числі його „арифметичний ящик”.

Вважаючи, що вправи – це особливі, систематизовані на психологічній основі засоби формування вмінь і навичок з наступним їх зміцненням, він широко застосовував такі групи вправ, як: вправи розуму; вправи в слові; вправи дій. Проте швейцарський педагог недооцінював роль письмових вправ, віддаючи перевагу усним, а також такій формі організації педагогічного процесу, як „взаємонавчання”.

Новаторство Й.Г. Песталоцці полягає в тому, що він особливу увагу приділяв:

- диференціації змістовної і розвивальної сторони навчання;

- дитячому колективу як фактору формування моральності учнів;

- введенню в початкову школу елементів геометрії;

- гармонійності і нерозривності навчання і виховання;

- використанню наочності для розвитку логічного мислення.

Теорію елементарного навчання Песталоцці розглядав як єдність розумового, фізичного і морального розвитку учнів.