Перед смертю Г.Сковорода відвідав свого учня Ковалинського в селі Хотетово на Орловщині. В кінці серпня він вирушив звідти на батьківщину. Обіймаючи учня, Сковорода сказав: —Можливо, я тебе більше не побачу. Вибач! Дорогою потратив Сковорода в дощі і мусив затриматися в Курську. Нарешті він дістався до Іванівки, до поміщика Ковалевського, де якийсь час жив і раніше. Як оповідає легенда, був чудовий день. За обідом Сковорода був дуже веселий, розповідав про свої блукання і пригоди. Після обіду пішов у сад, де і знайшов його господар: Сковорода із заступом у руках рив яму під крислатою липою. — Пора, друже, закінчити мандри, пора заспокоїтися, — сказав він. Проситиму в тебе останнє. Хай буде тут моя могила. Сковорода зайшов у свою кімнату і більше не виходив. А наступного дня його знайшли вже мертвим.
***
М.Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти й документа. З пам'яті виголошував великі шматки шевченко-вих поезій і вірші інших улюблених поетів, декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.
***
Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною проникливістю щодо майбутнього генія українського народу, свого сина; — Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, — сказав батько. — Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо. Митрофан Александрович (Дмитро Олелькович), автор цікавих оповідань, що друкувалися в "Основі", мав своєрідне хобі: пильно вивчав історію французької революції і засвоїв цей епізод історії так докладно, що не раз дивував своїх приятелів дивовижним знанням деталей. Він міг переказувати протоколи всіх засідань народного зібрання й Конвенту, а також всі промови на кожному засіданні, міг оповісти докладні біографії всіх французьких діячів, що жили в період 1780-1799 років.
***
Письменник Анатоль Свидницький був гарний, як дівчина. Шкільні товариші прозвали його "Наталкою", натякаючи на вроду і ніжну вдачу. Він мав живі блискучі очі, лагідне і задумливе обличчя. У побуті був простий і привітний. Любив співати і сам складав пісні. Його пісня "В полі доля стояла" стала народною.
***
Все життя Лесі Українки було боротьбою з хворобою. Перші ознаки сухот з'явились у Лесі в 11-12 років — цією хворобою була уражена в неї рука. На- прикінці 80-х — на початку 90-х років хвороба ослабла, але в середині 90-х перекинулася на ногу. 1897 року дівчині роблять операцію в Берлині, але 1901 року, після того, як Леся Українка доглядала хворого С.Мержинського, вона захворіла на сухоти легень. Відтоді поетеса жила в санаторіях: в Карпатах, в Сан-Ремо, дві зими на Кавказі. Потім — Ялта, Кутаїсі, знову Берлін. Писала Леся в гарячковім натхненні, бо поспішала висловити все, що було на серці.
***
Найбільше мов серед українців знав Агатангел Кримський — український вчений, письменник, перекладач. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: "Мабуть, із шістдесят, а то й більше!" У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови він вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць. Він перший доніс до українського читача безпосередньо з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.
***
В 1827 році відзначався 40-річний ювілей літературної діяльності О. Кобилянської. Буковина тоді належала боярській Румунії і, щоб зірвати свято, власті використали смерть якогось чиновника Братіяну і відклали святкування. Телеграфісти, які передавали це повідомлення до Львова, сплутали текст, і з нього вже виходило, що ювілей відкладено через смерть самої письменниці. Ця звістка миттю облетіла всю Україну, і тільки через певний час помилку було спростовано.
***
І. Франкові подобався одяг сірого кольору. Майже завжди носив він вишивану сорочку. Любив носити нешнуровані черевики. На урочисті прийоми одягав чорного фрака. В їжі Франко був невибагливий, не курив, зрідка випивав чарку далматинського вина "Злата Ріца". Був письменник завзятим рибалкою. Вудкою не любив ловити, зате кохавсь у сітках, які сам плів. Друга пристрасть І. Франка — збирання грибів, яке часто співпадало з його пішими прогулянками. Довгий час мріяв Франко купити велосипеда, але так і не купив. Зовсім не любив письменник полювання.
***
Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав українській письменниці виключне право перекладу його творів на російську мову. Вона переклала 15 пригодницьких та науково-фантастичних романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника в Росії.
***
Хто не знає, яку важливу роль в перших роках інтелектуального і морального розвитку молодого Т. Шевченка зіграла його дружба із художником Іваном Сошенком! Вважається, що саме він познайомив ще нікому невідомого митця-кріпака з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, а через них — з К. Брюлловим, В. Жуковським. А з М.В. Гоголем поет не був знайомим. Такі загальновідомі висновки шевченкознавців. Але ось, досліджуючи невідомі та маловідомі сторінки життя і творчості Т.Г.Шевченка та М.В. Гоголя, наш сучасник, український письменник Мечислав Гаско виявив переконливі докази протилежного — не Сошенко, а Гоголь, особисто знаючи Шевченка, ввів його в коло відомих художників та письменників. Не Сошенко, а Гоголь, ймовірно, є прототипом головного героя багато в чому автобіографічної повісті Шевченка "Художник". Висунув Гаско і цікаву гіпотезу про ймовірність знайомства Шевченка з Пушкіним і Лєрмонтовим, що раніше заперечувалося.
